Будинки дитини, які належать до сфери управління охорони здоров’я. Очікування та реальність

Командою ГО «ЕАЦ «Медичний конструктор» здійснено аналітичне дослідження стану реформування будинків дитини, які належать до сфери управління МОЗ. Нами додатково направлено запити в усі обласні  департаменти/управління охорони здоров’я. З отриманою інформацією та нашими спостереженнями станом на початок 2023 року маєте можливість ознайомитись нижче.

 

“Кожна друга дитина, яка потрапляє до будинків дитини, має батьків, не позбавлених батьківських прав”

Інфодовідка

Українське законодавство містить два поняття «будинки дитини» та «дитячі будинки». На перший погляд поняття співзвучні, але зміст кожного кардинально відрізняються та регулюються різними нормативно-правовими актами. 

Будинок дитини є комунальним закладом  охорони  здоров’я для медико-соціального захисту дітей-сиріт,  дітей, які залишились без піклування батьків,  а  також  дітей  з  вадами  фізичного  та розумового розвитку (п.1.1. Типового положення про будинок дитини, затвердженого наказом МОЗ № 123 від 18.05.1998 року).

Дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усіх типів і форм власності – навчальні заклади, що забезпечують дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття освіти, професійної орієнтації та підготовки, готують дітей до самостійного життя (п.1.1. Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, затвердженого наказом МОН, Мінсоцполітики № 995/557 від 10.09.2012 року).

Відповідно до статистичної інформації ДП «Центр медичної статистики» МОЗ України станом на 2021 рік кількість закладів – 37, із них спеціалізованих – 34, загального типу – 3.

Аналіз ситуації

У 2007 році була прийнята Державна цільова соціальна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Проте в результаті виконання цієї програми жоден заклад інституційного догляду та виховання фактично не змінив своєї суті.

Наступним кроком  в реформуванні – схвалено Національну стратегію та затверджено план заходів з реалізації Національної стратегії на підставі розпорядження КМУ №526-р від 09.08.2017 року. 

На виконання зазначеного плану за поданням МОЗ постановою КМУ від 10.07.2019 № 657 було затверджено Положення про центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям. Зазначене положення є правовою основою для створення центрів, що  надають реабілітаційні та паліативні послуги дітям та рекомендує органам місцевого самоврядування вжити заходів для утворення центрів медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям, насамперед на базі будинків дитини, з урахуванням потреб територіальних громад відповідно до регіональних планів реформування системи інституційного догляду та виховання дітей і забезпечити організацію діяльності таких центрів. Держава і громада має здійснювати всі заходи для того, щоби зберегти можливість проживання та виховання  дитини з рідними батьками, а також допомогти їм ускладних життєвих обставинах. У виключному випадку діти будуть направлені до патронатної або прийомної сім’ї чи сімейного будинку дитини.

Згідно зі стратегією, будинки дитини повинні перестати приймати вихованців до 2020 року: держава намагатиметься зберегти проживання дитини з батьками, або направляти в патронатні та прийомні сім’ї, а також сімейні дитячі будинки. При цьому на практиці все виглядало інакше. Фактично до 2020 року цього не сталося. Тому, 02.06.2021 року були внесені зміни, зокрема з 2024 року – припинення влаштування таких дітей до закладів інституційного догляду та виховання дітей, крім дітей, які потребують паліативного догляду.

Однією з причин такого стану справ є те, що жодний проголошений мораторій не вирішує проблему, а створює додаткові загрози  у зв’язку з тим, що зазначені вище шляхи реформування не вчинені: динаміка розвитку прийомних сімей та будинків сімейного типу є вкрай низькою, патронатні сім’ї не створюються, усиновлення, в тому числі міждержавне, скорочується, а трансформація будинків дитини, навіть в рамках частини 3 пілотного проекту “Модернізація системи соціальної підтримки населення України”, який реалізується за кредитні кошти МБРР, припинена у зв’язку із внесенням змін до угоди займу і виключення Українського фонду соціальних інвестицій із програми проекту.

Відсутність належної фахової підтримки сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, повільні темпи розвитку інклюзивного навчання призводять до того, що десятки тисяч дітей щороку потрапляють до закладів інституційного догляду та виховання дітей. Станом на 1 вересня 2016 р. із 105783 дітей, які перебували в таких закладах, лише 8741 дитина (8 відсотків) мала статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, а решта – 97042 дітей (92 відсотки) мали батьків. Крім того, 18054 вихованці (17 відсотків) мають інвалідність.

На місцевому рівні не вистачає кваліфікованих спеціалістів, коштів для забезпечення надання послуг сім’ям з дітьми та розвитку інклюзивного навчання.

Щороку збільшуються видатки на утримання мережі закладів інституційного догляду та виховання дітей. Так, у 2014 році з державного бюджету на утримання таких закладів було виділено 5,1 млрд. гривень, у 2015 році – близько 6,4 млрд. гривень, у 2016 році – понад 7 млрд. гривень. При цьому в середньому 70 відсотків коштів витрачається на заробітну плату працівників закладів, близько 14 – на оплату комунальних послуг та утримання будівель і лише 15 – безпосередньо на задоволення потреб дітей, зокрема харчування, одяг, лікарські засоби.

Система інституційного догляду та виховання дітей є не лише затратною, а також неефективною та шкідливою як для самої дитини, так і для її сім’ї та суспільства в цілому. Особливо негативними є наслідки такого догляду та виховання для дітей віком до трьох років, у яких найбільше спостерігається затримка фізичного та психоемоційного розвитку. Більшість дітей перебувають у закладах тривалий час – понад три, а іноді понад 10 років. Тривале перебування дитини поза межами сім’ї призводить до руйнування її особистісних зв’язків з батьками. Діти виростають непідготовленими до самостійного життя, не мають необхідних соціальних умінь і навичок.

Мал.1 Візуалізація руйнівного впливу перебування дитини в будинку дитини. Порівняння мозкової активності дитини, яка виросла в будинку дитини та дитини, яка виховувалась в прийомній родині, та яка росла з біологічними батьками. 

На І етапі виконання Стратегії реформа деінституціалізації зіштовхнулася з певними організаційними труднощами, внаслідок чого її І етап повноцінно та якісно не реалізовано.

Хоча з самого початку поряд з Міністерством соціальної політики України відповідальним за проведення моніторингу стану виконання плану заходів визначено Уповноваженого Президента України з прав дитини, при якому також було утворено Національний офіс з реформи деінституціалізації за підтримки канадського проекту EDGE. Все це призвело до розпорошення функцій координатора реформи деінституціалізації.

В 2021 році Президентом України ухвалено рішення про трансформацію інституту уповноважених Президента, посаду Уповноваженого Президента України з прав дитини скасовано, зазначений напрям роботи відтепер закріплений за радником – уповноваженим Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації.

Вочевидь, виконання заходів з реалізації Стратегії з самого початку передбачало високий рівень координації зусиль різних центральних органів виконавчої влади та узгодженості їх дій.

Однак Координаційну раду з питань реформування системи інституційного догляду та виховання дітей утворено лише постановою Кабінету Міністрів України № 596 від 26.06.2019 року (тобто через 2 роки після затвердження Стратегії).

Відповідно до Постанови Верховної Ради України № 1251-ІХ від 18.02.2021 року утворено Тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України з питань розслідування випадків та причин порушення прав дитини під час здійснення децентралізації повноважень з питань охорони дитинства, реформування системи закладів інституційного догляду та виховання, реалізації права дитини на сімейне виховання та усиновлення, розвитку (модернізації) соціальних послуг.

Тимчасовою слідчою комісією встановлено, що до 29.01.2020 року головою Координаційної ради формально рахувався колишній Віце-прем’єр-міністр України Розенко П.В., незважаючи на те, що 29.08.2019 його повноваження в уряді  було припинено.

Однак в уряді Гончарука О.В. такого розпорядчого документа не було прийнято, внаслідок чого повноваження щодо сім’ї та дітей, усиновлення та захисту прав дітей за жодним з віце-прем’єр-міністрів України на той час закріплено не було, що також суттєво вплинуло на цю сферу. 

Внаслідок такої організаційної неузгодженості, неприйняття необхідних  організаційно-розпорядчих документів, самоусунення від здійснення координуючої ролі на рівні Кабінету Міністрів України відсутня об’єктивна інформація щодо проведення в країні такої важливої реформи, як реформа деінституціалізації.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 року № 703-р затверджено План заходів з реалізації ІІ етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки.

На жаль, фактично реорганізація будинків дитини відбулася шляхом зміни назви закладу без зміни контингенту дітей, що в них перебували. Сенсу від цієї трансформації та позитивного ефекту для дітей-вихованців, покращення їх становища немає.

Позиція МОЗ щодо будинків дитини

У результаті медичної реформи будинки дитини, у яких перебувають діти до 4 років, будуть трансформовані. Вони не зникнуть, а стануть суто медичними закладами відповідно до Статуту та підпорядкованості сфері охорони здоров’я. Тобто в них перебуватимуть хворі діти, які потребуватимуть лікування і реабілітації. Адже будинки дитини – це заклади охорони здоров’я, а не заклади соціального спрямування, де можуть перебувати діти до 18 років, які не потребують надання медичної допомоги. 

Фактично, станом на зараз, в деяких будинках дитини перебувають діти (10-14 років) без медичних показів через те, що їх неможливо тимчасово влаштувати у сім’ї родичів, знайомих чи сім’ї патронатних вихователів. Ця тенденція не враховується при здійсненні заходів з деінституціалізації дітей, не досліджується відповідальними за реформування системи закладів. 

Найближчим часом планується, що трансформація будинків дитини в центри медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям дозволить укладати договори з НСЗУ, що в свою чергу знизить фінансове навантаження на органи місцевого самоврядування. А додатково по субвенції МОЗ спільно з Мінфіном фінансуватимуть послугу без реабілітації. Станом на кінець 2022 року будинки дитини уклали договори з НСЗУ: КНП «Обласний будинок дитини», КП «Рівненський обласний спеціалізований центр реабілітації дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи с порушенням психіки та паліативної допомоги дітям», КНП «Миколаївський обласний будинок дитини».  На наступний 2023 рік вже подали пропозиції тільки вищезазначені заклади. 

Отже, будинки дитини інших областей в поточному та наступному році фінансуватимуться МОЗ України за рахунок субвенції державного бюджету місцевим бюджетам.

Стан трансформації будинків дитини в Україні

Командою «Медичний конструктор» направлено запити про надання публічної інформації в структурні підрозділи охорони здоровʼя обласних державних адміністрацій та м.Київ на предмет надання актуальної інформації про стан реорганізації будинків дитини в центри медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям. На підставі отриманих офіційних відповідей, сформано стан трансформації будинків дитини по кожній області станом на початок 2023 року.

Кіровоградська область. КНП «Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу Кіровоградської обласної ради» реорганізація запланована на 2024 рік.

Донецька область. КНП «Краматорський будинок дитини «Антошка» не реорганізований. Заклад, відповідно до наказу Департаменту від 13.03.2022 року № 137/73-22 «Про евакуацію вихованців КНП «Краматорський будинок дитини «Антошка», було евакуйовано до монастиря.

Одеська область. Будинок дитини № 2, Одеський спеціалізований будинок дитини № 1, Одеський психоневрологічний будинок дитини № 3 “Сонечко” не реорганізовані.

Київська область. КЗ «Спеціалізований обласний будинок дитини м.Боярка», КЗ «Спеціалізований Обласний будинок дитини м.Біла Церква» не реорганізовані. На період воєнного стану всі вихованці евакуйовано за кордон та в іншу область.

м.Київ. Київський міський будинок дитини «Берізка», Київський міський будинок дитини імені М.М.Городецького. 23.02.2021 року прийнято рішення КМДА про реорганізацію закладів.

Черкаська область. КЗ «Черкаський обласний спеціалізований Будинок дитини» Черкаської обласної ради відкрито Центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи, розладами психіки та порушеннями опорно-рухового апарату на 20 ліжок (з листопада 2016 року ліжковий фонд Центру становить 30 ліжок: 10 – денного перебування, 20 – цілодобового перебування, з них 10 – сумісного перебування з батьками). 01.11.2020 на базі Будинку дитини відкрито Центр медичної реабілітації та паліативної допомоги на 40 ліжок. 

Вінницька область. КНП «Вінницький обласний спеціалізований будинок дитини з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки Вінницької обласної ради» (працює центр реабілітації та паліативної допомоги на 40 ліжок), КНП «Тульчинський обласний спеціалізований будинок дитини з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки Вінницької обласної ради»  не реорганізований.

Івано-Франківська область. КНП «Івано-Франківський спеціалізований будинок дитини Івано-Франківської обласної ради» не реорганізований.

Тернопільська область. КНП «Тернопільський обласний спеціалізований будинок дитини» на етапі затвердження плану реформування в обласний центр реабілітації.

Чернігівська область. КНП «Прилуцький обласний будинок дитини «Надія» Чернігівської обласної ради не реорганізований.

Волинська область. КП «Волинський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням психіки» реорганізовано шляхом приєднання до КП «Волинське обласне територіальне медичне об’єднання захисту материнства і дитинства». До складу входить Центр ранньої реабілітації дітей з органічним ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки.

Полтавська область. КП «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» реорганізовано в КП «КОСБД ПОР».

Житомирська область. КНП «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків» Житомирської обласної ради функціонує відділення медико-соціальної реабілітації на 65 ліжок стаціонару для дітей не вихованців будинку дитини.

Дніпропетровська область. КЗ «Дніпропетровський спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради, КЗ «Камʼянський спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради та КЗ «Криворізький спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради. 

Рішенням Дніпровської обласної ради КЗ «Дніпропетровський спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради реорганізовано шляхом перетворення в КП «Дніпровський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» Дніпропетровської обласної ради (на 105 ліжок). З 07.04.2022 року заклад евакуйовано до Нідерландів, процедура реорганізації буде завершене після закінчення воєнного стану. 

КЗ «Камʼянський спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради реорганізовано шляхом перетворення в КП «Камʼянський центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» Дніпропетровської обласної ради (на 50 ліжок). З 01.04.2022 року заклад евакуйовано до Швейцарії, процедура реорганізації буде завершене після закінчення воєнного стану.

КЗ «Криворізький спеціалізований будинок дитини» Дніпропетровської обласної ради реорганізовано шляхом перетворення в КП «Криворізький центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям» Дніпропетровської обласної ради (на 100 ліжок). З 01.04.2022 року заклад евакуйовано до Нідерландів, процедура реорганізації буде завершене після закінчення воєнного стану.

Миколаївська область. КНП «Миколаївський обласний будинок дитини» не реорганізований.

Луганська область. Луганський обласний будинок дитини № 2 не реорганізований. З початку повномасштабного вторгення, дітей евакуювали до західної України.

Запорізька область.  КУ «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко» не реорганізований.

Херсонська область. КНП «Херсонський обласний Будинок дитини»  не реорганізований.

Чернівецька область. КУ «Обласний спеціалізований будинок дитини» не реорганізований.

Львівська область. КЗ ЛОР «Будинок дитини №1 для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки», КЗ ЛОР «Будинок дитини №2 для дітей з ураженням центральної нервової системи та порушенням психіки» не реорганізовані.

Хмельницька область. КНП «Хмельницький обласний спеціалізований будинок дитини»  планується реорганізація закладу в Центр медичної реабілітації та паліативної допомоги протягом 2023-2026 рр.

Сумська область. КНП Сумської обласної ради «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини» не реорганізований.

Закарпатська область. КНП «Обласний будинок дитини» не реорганізований.

Харківська область. КНП ХОР «Обласний спеціалізований будинок дитини «Гіппократ». 10.06.2021 року перепрофільовані ліжка для реабілітації та паліативної допомоги дітям та змінена назва на КНП «Регіональний клінічний центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям «Гіппократ» на 60 ліжок. КНП ХОР «Обласний будинок дитини №2», КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини «Зелений Гай» не реорганізовані.

Рівненська область. КП «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини» реорганізовано в КП «Рівненський обласний спеціалізований центр реабілітації дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи с порушенням психіки та паліативної допомоги дітям» на 125 ліжок.

Аналіз кількісних показників щодо влаштування дітей до будинків дитини  (протягом 2018-2021 рр.)

1. Кількість дітей, влаштованих до будинку дитини, суттєво зменшилась:

– КНП «Обласний спеціалізований будинок дитини» Житомирської обласної ради з 53 дітей (2018 рік) до 24 дітей (2021 рік) 55%;

– КНП «Житомирський обласний спеціалізований будинок дитини» з 111 дітей (2018 рік) до 57 дітей (2021 рік) 49%;

– Київський міський будинок дитини ім. Городецького з 68 дітей  (2018 рік) до 39 дітей (2021 рік) 43%;

– КНП Харківської обласної ради «Обласний будинок дитини № 2» з 50 дітей (2018 рік) до 39 дітей (2021 рік) 43%;

– ОКНП «Чернівецький обласний спеціалізований будинок дитини» з 47 дітей (2018 рік) до 28 дітей (2021 рік) 40%;

– КНП Харківської обласної ради «Обласний будинок дитини № 3»      з 52 дітей (2018 рік) до 35 дітей (2021 рік) 33%;

– КНП «Спеціалізований психоневрологічний будинок дитини № 3 «Сонечко» Одеської міської ради з 111 дітей (2018 рік) до 80 дітей (2021 рік) 28%;

– КНП «Вінницький обласний спеціалізований будинок дитини з ураженнями ЦНС та порушеннями психіки Вінницької обласної ради»  з 80 дітей (2018 рік) до 59 дітей (2021 рік) 26%;

– Луганський обласний будинок дитини № 2 з 55 дітей (2018 рік) до 42 дітей (2021 рік) 24%;

– КЗ «Черкаський обласний спеціалізований будинок дитини «Черкаської обласної ради з 87 дітей (2018 рік) до 69 дітей (2021 рік) 21%.

    2. Кількість дітей, влаштованих до будинку дитини, майже не зменшилась, або залишилась на такому ж рівні:

– Херсонський обласний будинок дитини Херсонської обласної ради з 70 дітей (2018 рік) до 56 дітей (2021 рік) 20%;

– КНП «Обласний будинок дитини Закарпатської області з 101 дитини (2018 рік) до 82 дітей (2021 рік) 19%;

– Миколаївський обласний будинок дитини з 80 дітей (2018 рік)  до 65 дітей (2021 рік) 19%;

– КНП «Тернопільський обласний спеціалізований будинок дитини» Тернопільської обласної ради з 33 дітей (2018 рік) до 27 дітей (2021 рік) 18%;

– КЗ «Дніпропетровський спеціалізований будинок дитини» з 115 дітей (2018 рік) до 98 дітей (2021 рік) 15%;

– КЗ «Кам’янський спеціалізований будинок дитини Дніпропетровської обласної ради» з 55 дітей (2018 рік) до 47 дітей  (2021 рік) 15%;

– Київський міський будинок дитини «Берізка» з 73 дітей (2018 рік)   до 63 дітей (2021 рік) 14%;

– КНП «Прилуцький обласний будинок дитини «Надія» Чернігівської обласної ради з 95 дітей (2018 рік) до 84 дітей (2021 рік) 12%;

– Хмельницький обласний спеціалізований будинок дитини з 93 дітей (2018 рік) до 80 дітей (2021 рік) 11%;

– КНП «Тульчинський обласний будинок дитини Вінницької обласної ради» з 59 дітей (2018 рік) до 53 дітей (2021 рік) 10%;

– КУ «Запорізький обласний спеціалізований будинок дитини «Сонечко» Запорізької обласної ради з 209 дітей (2018 рік) до 186 дітей (2021 рік) 11%;

– КНП «Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу Кіровоградської обласної ради» з 70 дітей (2018 рік) до 64 дітей (2021 рік) 9%;

– КНП Харківської обласної ради «Обласний спеціалізований будинок дитини №3 «Зелений гай» з 58 дітей (2018 рік) до 53 дітей (2021 рік) 9%.

– Рівненський обласний спеціалізований центр реабілітації дітей з ураженнями ЦНС з порушенням психіки та паліативної допомоги дітям Рівненської обласної ради з 46 дітей (2018 рік) до 43 дітей (2021 рік) 7%;

– КНП «КБД «Антошка» Донецької області з 124 дітей (2018 рік)  до 115 дітей (2021 рік) 7%;

– КН «Кременчуцький обласний спеціалізований будинок дитини Полтавської обласної ради» з 74 дітей (2018 рік) до 72 дітей (2021 рік) 3%;

– КНП Сумської обласної ради «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини» з 75 дітей (2018 рік) до 74 дітей  (2021 рік) 3%;

– КЗ «Криворізький спеціалізований будинок дитини» 75 дітей (2018, 2021 роки) 0%;

– КЗ Львівської обласної ради «Будинок дитини № 2 для дітей з ураженнями ЦНС та порушенням психіки» 52 дітей (2018, 2021 роки) 0%.

3. Кількість дітей, влаштованих до будинку дитини, збільшилась:

– Комунальний заклад Львівської обласної ради «Будинок дитини № 1» з 41 дитини (2018) до 53 дітей (2021 рік) 23%;

– КНП «Білгород-Дністровський спеціалізований будинок дитини» Одеської обласної ради з 3 дітей (2018 рік) до 45 дітей (2021 рік) 150%;

– КП «Волинський обласний спеціалізований будинок дитини для дітей з ураженням ЦНС з порушенням психіки Волинської обласної ради» з 26 дітей (2018 рік) до 37 дітей (2021 рік) 42%;

– КНП «Івано-Франківський обласний спеціалізований будинок дитини Івано-Франківської обласної ради» з 30 дітей (2018 рік) до 34 дітей (2021 рік) 13%;

– КЗ КОР «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Біла Церква» з 41 дитини (2018 рік) до 46 дітей (2021 рік) 12%;

– КЗ КОР «Спеціалізований обласний будинок дитини м. Боярка» з 95 дітей (2018 рік) до 103 дітей (2021 рік) 8%;

– КНП «Міський спеціалізований будинок дитини №1» Одеської міської ради з 84 дітей (2018 рік) до 88 дітей (2021 рік) 5%;

– НП «Ізмаїльський спеціалізований будинок дитини Одеської обласної ради» з 88 дітей (2018 рік) до 92 дітей (2021 рік) 5%;

– КНП Харківської обласної ради ОСБД «Гіппократ» з 12 дітей (2018 рік) до 16 дітей (2021 рік)  5%.

Таким чином, станом на кінець 2021 року майже чверть закладів мали на утриманні навіть більше дітей ніж на початку реалізації І етапу Стратегії.

Міжнародний досвід

На початку ХХ століття Сполучені Штати Америки відмовилися від виховання дітей у закладах інституційного догляду та виховання дітей через негативний вплив такого виховання на психічний і фізіологічний розвиток дитини. Стрімке зменшення кількості дітей у таких закладах почалося наприкінці 30-х років, коли було прийнято закон про фінансову підтримку сімей з дітьми, які потрапили у складні життєві обставини.

У Великобританії також відбувся процес деінституалізації. Відмова від інституційного догляду та виховання розпочалась після завершення Другої світової війни. У Сполученому королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Королівстві Норвегія та Республіці Ісландія не практикують утримання немовлят та дітей віком до 3-х років у закладах інституційного догляду та виховання.

Королівство Швеція в середині 50-х років відмовилося від утримання дітей у закладах інституційного догляду та виховання дітей, а до 2000 року всі державні заклади для дітей з особливостями розвитку були розформовані.

Успішною є модель реформування закладів інституційного догляду та виховання дітей у Республіці Молдова. Зусилля держави з 2007 року спрямовуються на підтримку біологічних сімей та розвиток прийомних сімей, що сприяло зменшенню на 70 відсотків кількості дітей у закладах інституційного догляду.

Отже, соціальний прорив у цій сфері, значною мірою, залежав від наполегливості та професійності урядових команд, що займались деінституалізацією. На початковому етапі важливим є планування та прийняття рішень з питання реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на державному рівні, залучення громадськості з метою трансформації уявлень щодо виховання та утримання дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування та дітей з особливими потребами і формування відповідного нормативно-правового супроводу реформи. Наступним етапом має бути створення відповідних органів на місцевому рівні для моніторингу потреб та послуг для дітей, що потребують опіки держави та сімей з дітьми, які опинились у складних життєвих обставинах з метою запобігання потраплянню дітей у заклади інституційного догляду та виховання.

Висновки

Завдяки волонтерам та небайдужим до подальшої долі українських дітей, які знаходились в будинках дитини, після початку повномаштабного вторгнення росії, вдалось евакуювати частину дітей за кордон або в більш безпечні регіони України. 

Органами державної влади були зафіксовані випадки протиправного, насильницького вивезення дітей з будинків дитини/дитячих будинків Херсонської області  до росії.

В будинках дитини поряд із дітьми, які мають статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, є істотна частина дітей, влаштованих за заявами батьків. При цьому це рідко зумовлено їх хворобою, а частіше за все є наслідками бідності, асоціальної поведінки і відмови батьків від виконання обов’язків.

Замість деінституціалізації  дітей відбувається імітація цієї діяльності, заклади або механічно ліквідовуються, або перейменовуються, однак до покращення становища дітей вразливих категорій це не має жодного відношення.

Відсутність дієвих рекомендацій щодо виконання територіальними громадами функцій органу опіки та піклування призвело до того, що територіальні громади досі не виконують функцій щодо захисту прав дітей, які передбачені національним законодавством та міжнародними зобов’язаннями України. Кадровий потенціал територіальних громад та їх фахова підготовка не відповідає ні потребам дітей, ні потребам громади, ні законодавству України.

На практиці, зокрема у сфері охорони дитинства, реформи деінституціалізації та децентралізації, які мали б полегшити становище дітей, лише його ускладнили. При цьому керівництво будинків дитини, волонтери та благодійники намагаються покращувати умови перебування дітей (косметичні ремонти, оснащення меблями, іграшки, медичне обладнання тощо).

Незважаючи на те, що органи місцевого самоврядування під час затвердження відповідних місцевих бюджетів самостійно визначають обсяги видатків, фінансове забезпечення відповідних закладів і заходів для дітей здійснюється не на належному рівні, а отже, діти не отримують повного і якісного комплексу послуг.

Нових фінансових механізмів забезпечення реформування системи інституційного догляду та виховання дітей, розвитку послуг з підтримки дітей і сімей з дітьми розроблено не було, внаслідок чого обов’язок держави з утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачений ст. 52 Конституції України, звужено Міністерством соціальної політики України до функцій догляду та підтримки дітей цієї категорії.

Центр медичної статистики МОЗ України опублікувало на офіційному сайті кількість будинків дитини в Україні за 2022 рік. Відповідно до інформації кількість будинків дитини, які належать до сфери управління МОЗ – 36.