ДОВГОБУД КИЄВА. РЕСПУБЛІКАНСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ

На Троєщині стоїть будівля, яку майже всі бачили — але мало хто знає, для чого її насправді будували.

Це не просто лікарня. І не звичайний стаціонар.

Це мала бути лікарня Республіканського рівня — медичний об’єкт, куди мали привозити найважчих пацієнтів з опіками з усієї України.

Але замість сучасної медицини країна отримала: бетонний каркас, порожні поверхи і ще один символ нездійснених обіцянок.

Історія недобудованої республіканської клінічної лікарні або як її називають ще опіковим центром, тісно пов’язана із Чорнобильською катастрофою. Саме ця катастрофа стала тригером для створення лікарні подібного профілю. Тодішнє Міністерство Охорони Здоров’я добре розуміло, що наслідки радіаційного опромінення з’являться не відразу і ініціювало створення радіологічного та опікового центру на околиці Києва в районі Троєщина.

І Троєщину обрали не випадково, тому що, це:

• велика площа;
• відносна віддаленість від щільної забудови;
• можливість під’їзду швидких;
• перспектива розвитку району.

Наприкінці 1986 року, після аварії на ЧАЕС,  вже був готовий проект величезного на той час комплексу, який мав стати найбільшим реабілітаційним центром у СРСР.

За задумом розробників проекту тут була передбачена повністю автономна інфраструктура, вертолітні майданчики та майже 1500 палат з усім необхідним обладнанням а також проект включав і церкву. Весь комплекс будівель повинен був розташовуватися на площі в 21 гектар. Для порівняння – футбольний стадіон має площу близько одного гектара. Тобто, всю територію можна порівняти як 20 футбольних стадіонів.

Фактично, це мав бути: не просто опіковий центр, а головна опікова лікарня України.

За масштабами це був один із найамбітніших медичних проєктів пізнього СРСР у Києві.

БУДІВНИЦТВО

Будівництво почалося ще за радянських часів. Корпуси зводили достатньо швидко, масивні бетонні конструкції, типові, але надійні проєктні рішення, розрахунок на десятиліття роботи.

У 1990 році було розпочато будівництво закладу за державний кошт, де передбачався опіковий центр на 160 ліжок, хірургічний корпус на 400 ліжок з операційним блоком, терапевтичний корпус на 440 ліжок, діагностичний центр та консультативна поліклініка.

Але вже ближче до розпаду союзу система почала тріщати. Вже тоді  установу хотіли перепрофілювати в інфекційну лікарню на 550 місць та медико-консультативний центр.

І перша пауза в будівництві виникла саме під час СРСР.  Зникло централізоване фінансування. Зник замовник на рівні «республіки» та почався хаос у право властності та відповідальності за об’єкт.

1995 року між «Укргазпром» і «Науково-дослідним медичним об’єднанням „Діалір“» було укладено договір про будівництво лікарняного комплексу в Києві. Тобто про продовження будівництва.

Потім ця ж сама «Діалір» уклала договір з Київською міською радою про оренду землі для інженерної підготовки території та будівництва Республіканської клінічної лікарні.

В період 1995—1998 років «Укргазпром» профінансувало  майже 230 млн гривень. для подальшого будівництва закладу. Було збудовано близько 80 % запроєктованих об’єктів загальною площею 300 602,1 м², однак до фінальної здачі їх в експлуатацію не дійшло через нестачу грошей. І у тому ж 1998 році фінансування проекту було призупинено без його консервації.

Наприкінці 2004 року КМДА видала розпорядження про продовження будівництва на цьому місці першої черги Республіканської лікарні загального профілю, розрахованої на мінімум 1000 ліжок. На території лікарні планувалося розмістити і консультативну поліклініку, здатну прийняти до 1000 відвідувачів за зміну.

За первинними розрахунками витрати на будівництво лікарні у 2004 році мали становити 1 500 000 гривень, у тому числі 1 000 000 гривень із державного бюджету та 250 000 гривень із міської скарбниці. Замовником було визначено «Науково-дослідне медичне об’єднання». Генеральним підрядником обрано «Київінвестсервіс». У міській адміністрації розраховували здати лікарню під ключ на початку 2006 року.

Остання спроба добудувати республіканську клінічну лікарню (опіковий центр) робилася на тлі майбутньої спортивної події Євро-2012, але також виявилася безуспішною.

У 2007 році стосовно ВАТ НДМО «Діалір» було порушено справа про банкрутство. Основний кредитор і інвестор ТОВ «Київспецпроєкт» захотів, щоб будівлі лікарні передали йому.

За інформацією Фонду державного майна, «Діалір» виконав будівельні роботи, однак пізніше результат роботи був присвоєний «кредитором» шляхом створення спірного акту виконаних робіт за ціною, що майже в 10 разів вища, аніж реальна вартість вказаних послуг. Такі дії призвели до можливості вступу до справи про банкрутство «Діалір» як конкурсного кредитора із вимогами у розмірі майже 30 млн гривень. Врешті, збудовані на 80 % об’єкти відчужили інвесторам шляхом обміну на кредиторські вимоги під час реалізації плану санації за ціною будівельних матеріалів і без урахування земельної компоненти — за 50 млн гривень, тоді як вартість активів з урахуванням самої лише земельної компоненти становить від 300 до 700 млн гривень.

У 2008 році Господарський суд міста Києва визначив борг ВАТ НДМО «Діалір» в розмірі 47,6 млн грн. За 13 років він виріс до 55 млн грн. З них у червні 2021 році інвестори ТОВ «Хатмент», ТОВ «Капітал-Інвест-Ресурс» та ТОВ «Транспортна компанія „Мортранссервіс“» оплатили 54 млн грн, а інша частина боргу була списана податковою Деснянського району міста Києва.

Всі три компанії, ТОВ «Капітал-Інвест-Ресурс», ТОВ «Хатмент», ТОВ «Транспортна компанія „Мортранссервіс“» належать ТОВ «Фінансова компанія „Прайм-Фінанс“». Останні, за даними YouControl, належить до групи родини Крючкових. Власниками ТОВ «ФК „Прайм-Фінанс“» є Антоніна Сліпченко (90 %) і АТ «ЗНВКІФ „Прайм-Фінанс“» (10 %). Антоніна Сліпченко у 2006—2007 року, за даними видання «Наші Гроші», була помічницею тодішнього народного депутата Дмитра Крючкова, що є обвинуваченим по справі НАБУ щодо розкрадань на «Запоріжжяобленерго» на 346 млн грн.

Його брат, Леонід Крючков, був помічником нардепа-забудовника від ОПЗЖ Вадима Столара у 2010—2012 роках, у 2019 році сам балотувався до парламенту за списками ОПЗЖ. За даними ЗМІ, Антоніна Сліпченко була дружиною Леоніда Крючкова.

Загальна ринкова вартість 29 незавершених і 1 завершеного об’єкта відповідно до Звіту про незалежну оцінку об’єктів станом на 29 березня 2019 року складає трохи більше 1 млн доларів.

Цікавий факт: проектом та будівництво передбачалося створення біля лікарні містечка або гуртожитків для переселенців із Чорнобиля. Але, у 2006 році почалося будівництво VIP-містечка «Деснянський». У ньому планували поселити суддів Конституційного суду. І що маємо, замість лікарні та місця для переселенців, на 2006 рік – місцепроживання для суддів. Оплески.

НА СЬОГОДНІ

Наразі більша частина території пустує. Кілька корпусів здаються під склади, обладнано КПП, є охоронці і сторожові собаки. Влада неодноразово обіцяла його добудувати, але центр так і стоїть, уже котрий десяток років, у тому ж стані. Будівельники кажуть, що добудувати цей комплекс вже неможливо, оскільки пошкоджено багато конструкцій, багато чого було розбито, розвалено та викрадено. Простіше його знести та побудувати з нуля.

Натомість, дане місце стало або починає ставати осередком культури. Недобудована лікарня не раз ставала майданчиком для зйомок. В 2015 році на місці будівництва знімав відеокліп гурт Brutto — «Родны край». В 2016 році гурт Zapaska зняв кліп на композицію «Vikna vid 4 ynyty».