Медицина, яка віддаляється: аналіз кризи та стратегія виживання для українських громад

Стаття-резюме за підсумками експертної дискусії для керівників медичних закладів та місцевих громад

Автор: Владислав Смірнов, Голова ГО «ЕАЦ Медичний Конструктор»

Дата: 09 червня 2025 року

Шановні представники громад, керівники адміністрацій міст і містечок, очільники медичних закладів!

Цей текст — не просто аналіз. Це попередження і заклик до дії. На дванадцятому році війни, яку Україна веде за своє виживання, в тилу, поки увага прикута до фронту, точиться інша війна — війна проти соціальної держави. І однією з перших і найболючіших її жертв стала саме місцева медицина.

Поки ракети летять у міста, державна політика — під маркою «оптимізації» — демонтує лікарні, амбулаторії, пологові. Ви щодня бачите, як громади втрачають лікарів, керованість, участь у прийнятті рішень, впевненість у завтрашньому дні. І разом із тим — сенс локальної державності. Бо що таке громада без медицини? Це просто територія.

Нас роками примушують повірити, що все це — «логічно». Що через демографію, економіку, нестачу кадрів — громади не здатні утримувати лікування на місцях. Що «гроші йдуть за пацієнтом», а пацієнтів у вас «немає». Що медицина — це сервіс, і місце йому тільки там, де високий трафік. Це брехня, замаскована під раціональність.

Правда в іншому. Централізація — це не неминучість, а свідоме політичне рішення, яке реалізується через конкретні юридичні та фінансові інструменти. Давайте проведемо чесну діагностику цієї системної хвороби.

Частина 1. Діагноз системи: Анатомія демонтажу

Те, що відбувається, не є хаосом. Це послідовний процес, що триває з 2016 року і має чіткі етапи та інструменти.

1.1. Історична ретроспектива: Від реформи первинки до THRIVE Все почалося не вчора. Спочатку реформа первинної ланки та модель «гроші йдуть за пацієнтом» дозволили лікарям-ФОПам працювати напряму з НСЗУ, що призвело до кадрового дефіциту в комунальних амбулаторіях сіл та малих міст. Потім, з 2020 року, «реформа другого рівня» змусила лікарні перетворитися на КНП і укладати договори з НСЗУ за пакетами послуг. Це вдарило по “нерентабельних” з точки зору центру закладах — психіатричних, туберкульозних, інфекційних. На тлі COVID-19 замість створення стабілізаційного фонду активізувалися розмови про державно-приватне партнерство. Фінальним акордом стала стратегія THRIVE, закріплена наказом МОЗ наприкінці 2024 року, яка є по суті операційним посібником з демонтажу соціальних зобов’язань держави та підготовки до повномасштабної приватизації.

1.2. Юридичне та фінансове роззброєння громад Під цю ідеологію були створені конкретні механізми:

• НСЗУ як монополіст: Національна служба здоров’я перетворилася на монопольного закупника послуг, що керується не реальними потребами громад (наприклад, у довготривалому догляді, паліативі, реабілітації), а уніфікованими пакетами. Як наслідок, навіть ефективні місцеві лікарні опиняються під загрозою скорочення, бо їхня робота не вписується в централізований калькулятор.
• Закон №6013 — втрата контролю: Цей закон, прикриваючись гаслами про автономізацію, позбавив громади контролю над власними медичними закладами. Він передав усю повноту влади директорам КНП та Наглядовим радам, які орієнтуються на фінансові показники, а не на інтереси мешканців. Ви як власник втратили реальне право вето на закриття відділень чи скорочення персоналу. Власність без контролю— це фікція.
• Вилучення військового ПДФО: Це рішення, хоч і обґрунтовувалося потребами оборони, стало потужним ударом по спроможності громад. У вас забрали ресурс, яким ви могли дофінансовувати лікарні, закуповувати обладнання, реалізовувати місцеві програми підтримки медиків та пацієнтів.

У результаті цієї політики громади стали невидимими. Ви втратили право вирішувати, кого лікувати, де і яким коштом. Ви стали «одержувачами послуг», а не носіями права. Це деградація демократії. Це стратегія тихої капітуляції на внутрішньому фронті.

Частина 2. Шлях до відновлення: Сім кроків для повернення гідності громаді

Ми повинні перейти від оборони до наступу. Наш план — це не латання дір, а побудова нової, справедливої системи. Це сім кроків до відновлення гідності та суб’єктності українських громад.

1. Відновити присутність: Принцип «медицина поруч» має бути відновлений. Це означає не лише збереження існуючих закладів, а й створення нових. Держава має законодавчо закріпити гарантований мінімальний обсяг медичної допомоги в кожній громаді, незалежно від її розміру та “рентабельності”.
2. Повернути контроль: Закон №6013 має бути переглянутий. Громади повинні отримати реальні повноваження: право погоджувати стратегічні плани розвитку КНП, впливати на кадрові рішення, блокувати руйнівну “оптимізацію”.
3. Перебудувати НСЗУ: НСЗУ не може бути монопольним закупником. Її роль має бути трансформована до агенції, що встановлює національні стандарти якості та протоколи лікування. Функції контрактування та розподілу значної частини коштів мають бути передані на регіональний або муніципальний рівень, ближче до людей та їхніх потреб.
4. Фінансувати справедливо: Необхідно впровадити гібридну бюджетно-страхову модель. Базовий пакет медичної допомоги має фінансуватися з державного бюджету. Другий рівень — через обов’язкове соціальне медичне страхування з гнучкими ставками. Третій — через місцеві фонди, співфінансування та добровільні внески.
5. Вимагати прозорості донорів: Міжнародні програми мають працювати не лише на «флагманські проєкти» в обласних центрах. Наша спільна вимога до уряду та донорів — спрямовувати значну частину допомоги на фінансування первинки, екстреної допомоги, реабілітації та довготривалого догляду безпосередньо в громадах.
6. Законодавче право на лікування: Потрібна чітка конституційна гарантія або окремий рамковий закон, який закріплює: кожен українець має право на доступну медичну допомогу в межах своєї громади. Без цього — усе решта порожні слова та маніпуляції.
7. Забезпечити реальну участь людей: Демократія в медицині — це не гасло, а метод повернення довіри. Це створення дієвих громадських та пацієнтських рад при КНП, впровадження бюджетів участі для фінансування пріоритетних місцевих медичних програм.

Частина 3. Що може громада вже сьогодні? Практичний інструментарій

Поки триває боротьба за зміни на національному рівні, громади не повинні сидіти склавши руки. Ось конкретні кроки, які ви можете робити вже зараз:

• Проведіть повний аудит майна та контрактів з НСЗУ вашого КНП. Ви маєте знати кожну цифру.
• Максимально використовуйте права власника, прописані в статуті закладу. Ініціюйте збори, вимагайте звітів від керівництва.
• Створюйте дієві Громадські ради при лікарнях, залучаючи активістів, бізнес, пацієнтські організації.
• Ініціюйте програми міжмуніципального співробітництва для спільного утримання лікарень, закупівлі обладнання чи запрошення вузьких спеціалістів.
• Розробляйте місцеві програми “стимулів” для медиків: надання житла, доплати з місцевого бюджету, компенсація комунальних послуг.
• Запускайте локальні сервіси, які не залежать від НСЗУ: “соціальне таксі” для доїзду пацієнтів, мобільні бригади для паліативного догляду, муніципальні аптеки.
• Розглядайте можливість створення нових закладів. Юридично ви маєте право збудувати нову амбулаторію чи діагностичний центр. Але будьте готові до боротьби за контракт з НСЗУ. Це означає, що ми маємо не просто будувати, а й колективно вимагати зміни правил контрактування.

Висновок

Шановні колеги,

Ворог намагається знищити нашу державу фізично. Але не меншу загрозу становить внутрішня втрата змісту. Якщо ми, як суспільство, дозволимо демонтувати наше право на лікування — ми втратимо частину тієї державності, за яку сьогодні гинуть наші захисники. Ми не можемо і не дозволимо цього.

Медицина — не послуга. Це право.

І громада, яка не бореться за це право, ризикує стати лише територією на карті. Наше завдання — об’єднатися, вимагати змін на національному рівні та діяти на місцевому. Лише так ми зможемо збудувати сильний соціальний тил, гідний наших воїнів на передовій.

З повагою, Владислав Смірнов, Голова ГО «ЕАЦ Медичний Конструктор»