Фінансування протезних центрів в Україні та міжнародний досвід

Механізми фінансування протезних центрів в Україні (державних і приватних)

Державне фінансування: В Україні забезпечення протезами переважно фінансується за кошти держави через Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю (підпорядковується Мінсоцполітики). На основі висновків спеціальної комісії, держава визначає необхідний функціонал і вартість протезу для кожного випадку, після чого Фонд покриває витрати на виготовлення та встановлення протезу​. У 2024 році на ці цілі було виділено понад 4,5 млрд грн (майже вдвічі більше, ніж роком раніше), і чиновники вважають цю суму достатньою для поточних потреб​. Загалом державне фінансування протезування наразі покриває основні потреби більшості пацієнтів​. Після повномасштабного вторгнення було спрощено бюрократичні процедури отримання протезів, і пацієнти можуть самостійно обирати заклад для протезування, а держава оплачує його вартість згідно з встановленими нормативами​. Додатково з 2023 року діє окрема державна програма забезпечення військових “високофункціональними” протезами (з електронними компонентами тощо) з бюджетом у 1 млрд грн.

Приватні протезні підприємства: В Україні паралельно діють приватні протезно-ортопедичні компанії та майстерні, які виготовляють протези і отримують відшкодування від держави за програмою технічних засобів реабілітації. Тобто, якщо пацієнт звертається до приватного центру, що має відповідну акредитацію, вартість протезу оплачується державним Фондом аналогічно до державного підприємства. Більшість приватних виробників працюють у цій системі державного замовлення​. Існує здоровий рівень конкуренції між державними і приватними надавачами послуг, що стимулює розвиток якості​. Проте іноді державних коштів не вистачає на покриття дорогих комплексних протезів – за оцінками 27% опитаних постачальників, у 2022–23 рр. частині їхніх пацієнтів доводилося шукати додаткове фінансування на протезування​. У таких випадках різницю покривають або самі пацієнти, або благодійні фонди/спонсори.

Фінансування центрів від неприбуткових організацій: Окремо в Україні з’явилися сучасні протезні центри, засновані благодійними фондами та волонтерами, які працюють без прямого державного фінансування. Вони надають послуги безкоштовно для пацієнтів за рахунок донорських коштів, грантів та партнерських внесків. Прикладами є центри Superhumans та UNBROKEN: вони незалежно управляються і фінансуються за рахунок благодійників (входять великі внески міжнародних фондів, меценатів, корпоративних донорів тощо)​. Однак такі центри часто співпрацюють з державою на стратегічному рівні – наприклад, перша леді України та Міністр охорони здоров’я входять до наглядової ради Superhumans, а сам центр розміщений на базі державного госпіталю ветеранів у Львові​. Отже, механізми фінансування в Україні комбіновані: держава оплачує протезування переважній більшості громадян, тоді як приватні та благодійні центри можуть отримувати ці кошти через відшкодування, або ж залучають додаткові позабюджетні ресурси для підвищення рівня технологій і послуг.

Протезні центри, що належать фондам: як вони фінансуються

Благодійні спеціалізовані центри (на кшталт Superhumans та UNBROKEN) фінансуються переважно за рахунок міжнародної донорської допомоги, грантів і пожертв. Вони працюють як неприбуткові проекти, тому для пацієнтів усі послуги – безкоштовні. Наприклад, Superhumans Center (Львів) був створений українським підприємцем Андрієм Ставніцером спільно з партнерами, і з самого початку заявлений як благодійна лікарня для постраждалих від війни. На будівництво та оснащення першого центру фонд Говарда Баффета виділив $16,3 млн​, ще $2 млн – на покриття вартості протезів для перших пацієнтів. Цей центр не отримує бюджетних коштів, а фінансується “під ключ” донорами і партнерами​. Він забезпечує протезування кінцівок, реконструктивні операції, фізичну та психологічну реабілітацію – все безоплатно для військових і цивільних, що втратили кінцівки​. Для стійкості такого фінансування залучаються великі фонди (як Virgin Unite Річарда Бренсона, фонд Баффета тощо) та інноваційні механізми. Зокрема, уряд США через Міжнародну фінансову корпорацію розвитку (DFC) надав страхування політичних ризиків на $25 млн для донорів Superhumans​. Це означає, що інвестори і благодійники захищені від ризиків війни, що підвищує їхню готовність вкладати кошти в центр. Таке страхування дозволяє безпечно інвестувати в розширення лікарні, впровадження новітнього обладнання (наприклад, власне виробництво протезів на місці, 3D-друк компонентів тощо)​. Таким чином, Superhumans став прикладом моделі, де 100% фінансування – донорське, а держава опосередковано підтримує через управлінський нагляд і сприяння (напряму не фінансуючи, але допомагаючи залучати інвестиції).

Інший приклад – Національний центр реабілітації НЕЗЛАМНІ (UNBROKEN) у Львові. Він створений на базі комунальної лікарні (Першого медоб’єднання Львова) у співпраці з міською владою, але критично залежить від грантів і благодійників. Фактично, UNBROKEN розбудовують за рахунок міжнародної допомоги: у 2022–2023 рр. центр отримав, зокрема, грант $1 млн від Direct Relief на закупівлю реабілітаційного обладнання та навчання персоналу​, підтримку від Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Хреста України для створення протезного підрозділу​, допомогу фонду IREX (через програму URRF) для оснащення реабілітаційних приміщень​, тощо. Є підтримка і від іноземних урядів: уряд Німеччини через GIZ профінансував новий протезно-ортопедичний центр UNBROKEN площею 1000 кв.м, який звели за 4 місяці​. Цей центр обладнаний за сучасними стандартами (майстерні, лабораторія ходьби, навчальні зали) і здатен виготовляти ~1200 протезів на рік, а також слугуватиме навчально-тренувальною базою для протезистів з усієї України​. Окрім того, уряд Литви виділив 5,6 млн євро на розширення реабілітаційного центру UNBROKEN – планується збудувати два нові корпуси на 106 реабілітаційних ліжок, басейн та інші зони​. Литва також фінансуватиме стажування українських лікарів і терапевтів за кордоном в рамках цього проекту​. Подібні вклади дозволяють центру UNBROKEN розвиватися швидкими темпами навіть в умовах обмежених ресурсів міського бюджету. Таким чином, фонди й неприбуткові організації фінансують свої центри через гранти міжнародних урядів і організацій, благодійні внески громадян та бізнесу. Вони часто публічно звітують про залучені кошти і проведені кампанії збору (наприклад, у 2023 році через благодійні проекти для UNBROKEN зібрали десятки мільйонів гривень на протези для постраждалих​. Співпраця з державними структурами здебільшого полягає у нормативній підтримці (спрощення ліцензування, звільнення від податків на гуманітарну допомогу, координація направлення пацієнтів). Отже, центри від фондів фінансуються “знизу вгору” – за рахунок солідарності і підтримки суспільства та міжнародної спільноти, доповнюючи державну систему там, де вона не завжди встигає.

Державні vs приватні протезні центри: порівняльний аналіз

Історично в Україні існувала мережа державних протезно-ортопедичних підприємств – це були заводи/майстерні в різних областях, що виготовляли протези ще з радянських часів. Вони фінансувалися з держбюджету через Мінсоцполітики і мали соціальну місію. Наприклад, у 2017 р. уряд повністю погасив понад 600 млн грн боргів перед виробниками протезів, накопичених раніше​. Держава не допустила приватизації цих підприємств, підкреслюючи їхню соціальну важливість​. Сьогодні більшість таких підприємств перетворено на сучасні сервісні центри: вони не тільки виготовляють протези, а й надають послуги з ремонту, навчання користувачів, обслуговування протезно-ортопедичних виробів​. Деякі з них інтегровані в системи охорони здоров’я та реабілітації (наприклад, Харківський науково-дослідний інститут протезування, який є науковим флагманом галузі​). Фінансування державних центрів наразі комбіноване: базове утримання (зарплати, інфраструктура) – за рахунок бюджету, а виготовлення конкретних протезів – через оплату Фондом соцзахисту за кожного пацієнта. Тобто кошти “ходять” за пацієнтом: держава платить центру за фактично зроблену для людини протезно-ортопедичну послугу.

Приватні протезні центри з’явилися в Україні переважно у 2000-х роках. Це або вітчизняні підприємства, засновані фахівцями галузі, або представництва закордонних фірм (наприклад, відомих виробників компонентів). Вони конкурують між собою та з державними за право обслуговувати пацієнтів. Більшість приватних центрів включено до переліку постачальників технічних засобів реабілітації, що відповідають державним вимогам​. Відповідно, клієнти можуть безкоштовно отримати протез і в приватній майстерні – та потім ця майстерня отримає відшкодування від держави. Різниця в тому, що приватні структури гнучкіші у впровадженні нових технологій, часто співпрацюють напряму з іноземними виробниками, можуть оперативно закуповувати сучасні комплектуючі. Це дозволяє їм пропонувати більш “просунуті” рішення (наприклад, біонічні протези рук) іноді раніше, ніж державні заводи. З іншого боку, державні підприємства мають ширшу мережу і досвід роботи з соціально вразливими категоріями, утримують стаціонари для пацієнтів, яких приїздять з інших регіонів, і забезпечують тих, хто не знає чи не хоче йти до приватників.

Нині грань між державними і приватними надавачами розмивається: держава ставить усіх в рівні умови фінансування, а якість послуг визначає вибір пацієнта. За якістю: українська галузь протезування загалом достатньо розвинена і продовжує розвиватися, при цьому більшість пацієнтів (понад 90%) отримують протези в строк до 2 місяців​, а 86% пацієнтів задоволені обсягом інформації та спілкуванням з протезистом​ – ці показники стосуються і держ, і приватних центрів. Відмінності з’являються в найскладніших випадках: наприклад, протезування верхніх кінцівок чи багаторівневі ампутації. Деякі приватні компанії тісно співпрацюють з міжнародними проєктами і волонтерськими фондами, отримуючи дорогі комплектуючі (електронні колінні вузли, міоелектричні кисті) за донорські кошти і встановлюючи їх своїм пацієнтам. Державні ж виробники в таких випадках інколи обмежені граничними цінами, встановленими Мінсоцполітики. Наприклад, існують накази, що визначають максимальну вартість протезів підвищеної функціональності, яку держава може оплатити​. Якщо ж реальна ціна перевищує цей ліміт, різницю змушені покривати треті сторони. За словами волонтерів, державний бюджет покриває базовий функціональний протез, але сучасний багатофункціональний і водостійкий протез коштує дорожче, тому військові нерідко оголошують збір коштів додатково​. Суми зборів на співфінансування можуть сягати ~200 тис. грн, а інколи і кількох мільйонів (якщо йдеться про складні протези рук або кількох кінцівок)​. Це пояснює, чому навіть при наявності державної програми соцмережі повні оголошень про допомогу – волонтери закривають саме той “розрив” між державною компенсацією і повною вартістю найкращого протезу для людини.

Superhumans vs UNBROKEN vs держпідприємства: Центр Superhumans у Львові – приватна ініціатива, що працює на донорські гроші – фактично задає новий стандарт: це вузькоспеціалізована клініка світового рівня, сфокусована на військових і цивільних з ампутаціями. В ньому послуги максимально персоналізовані, застосовуються найновіші технології (наприклад, там створено власну лабораторію виготовлення протезів, великий басейн і тренажерні зали для реабілітації)​. Завдяки значним пожертвам (Баффет, Virgin, DFC тощо) Superhumans може дозволити собі одночасно протезувати, оперувати і реабілітувати пацієнтів комплексно. При цьому центр незалежний від державних тарифів, що дає свободу використовувати компоненти будь-яких виробників і покривати всі витрати. Центр UNBROKEN – теж сучасний, але інтегрований у державну лікарню. Він отримує як бюджетні кошти (лікарняні ліжко-дні через НСЗУ для лікування, певне обладнання від МОЗ), так і значну негрошову підтримку від міста (приміщення, комунальні послуги). Однак ключові інвестиції в протезну майстерню, техніку і навчання персоналу прийшли від міжнародних донорів​. Це приклад успішного державно-приватного партнерства: міська клініка + благодійні кошти. Водночас традиційні державні протезні підприємства (наприклад, Львівське казенне експериментальне підприємство, Київське протезно-ортопедичне об’єднання та ін.) мають менше ресурсів для різкого стрибка, але вони володіють величезним досвідом і кадрами. Деякі з них теж модернізуються – встановлюють сучасне обладнання за бюджети областей чи гранти. Наприклад, Чернівецький протезний цех у 2023 отримав нове устаткування в рамках соцпроектів, а Київській ортопедичний центр впровадив CAD/CAM-системи примірки гільз. Однак системно різниця полягає в гнучкості фінансів: приватні та благодійні центри можуть витрачати кошти там, де вважають за потрібне (на навчання за кордоном, на імпортні комплектувальні), тоді як державні – строго в межах бюджетних призначень і держзакупівель. В ідеалі ці моделі мають доповнювати одна одну: державна мережа гарантує доступність послуг у кожному регіоні, а приватні/фондові центри впроваджують інновації і закривають найскладніші потреби.

“Стаціонарні ліжка” в протезних центрах: вимоги і реальна необхідність

За чинними нормативами Мінсоцполітики, первинне протезування повинно проводитись у стаціонарному реабілітаційному відділенні підприємства або в клініці УкрНДІ протезування​. Історично це означало, що при кожному протезному заводі був невеликий стаціонар (лікарняні ліжка) для розміщення пацієнтів на період виготовлення та навчання користуванню протезом. Така система успадкована від радянських часів, коли люди з усієї країни приїжджали до спеціалізованих центрів і жили там кілька тижнів, поки їм виготовлять протези. Наявність стаціонару вважалася обов’язковою умовою діяльності протезного підприємства. На практиці зараз це виглядає так: державні центри (і деякі приватні великі) мають гуртожитки або відділення, де пацієнт може перебувати цілодобово під наглядом медперсоналу під час примірок протезу. Вимога обумовлена медичною доцільністю – потрібно стежити за станом культі, коригувати протез, проводити фізіотерапію. Мінсоцполітики досі декларує, що складне протезування здійснюється саме в умовах стаціонару​.

Проблеми забезпечення стаціонарів: Для підприємств утримання стаціонарних ліжок – це додаткові витрати (на персонал, харчування, обладнання палат тощо). Деякі приватні майстерні взагалі не мають власних стаціонарів, адже вони менші за масштабом. В таких випадках пацієнтам доводиться орендувати житло поблизу або щоденно приїздити на процедури. Формально відсутність стаціонару могла б стати перешкодою для включення підприємства в реєстр постачальників. Проте після реформи 2022 року бюрократичні бар’єри були знижені​, і акцент робиться більше на результат (якісний протез), ніж на форму (чи була госпіталізація). Нині МОЗ впроваджує нову систему реабілітації, де стаціонарна допомога з фізичної реабілітації триває мінімум 14 днів інтенсивних занять​. Тобто, якщо пацієнт потребує комплексної реабілітації, йому радше пропонують лягти в реабілітаційне відділення лікарні (де є мультидисциплінарна команда), а саме протезування можна виконати паралельно амбулаторно. Реальна необхідність стаціонарних ліжок при протезному центрі залежить від випадку: для молодої активної людини достатньо кількох візитів і тренувань ходити на протезі, тоді як для літньої чи для пацієнта з множинними травмами стаціонар дуже бажаний. Деякі сучасні центри (як-от UNBROKEN) поєднують підхід: мають денний стаціонар і коїку в лікарні, де за потреби пацієнт може залишитися на ніч. Superhumans, надаючи також хірургічну допомогу, має свій стаціонар для післяопераційних пацієнтів (там проводять складні реконструктивні операції, отже палати потрібні). Але чисто протезні приватні майстерні часто обходяться без цілодобових ліжок. Законодавчо питання поступово вирішується: наприклад, проект нового стандарту реабілітаційних послуг МОЗ дозволяє частину послуг надавати амбулаторно, а Мінсоцполітики оновлює вимоги до протезистів, а не до ліжкової мережі. З огляду на міжнародний досвід (див. нижче), стаціонар в протезному центрі – це радше опція, ніж обов’язкова вимога. Важливіше, щоб пацієнт мав доступ до реабілітації, а чи ночує він у центрі чи ні – другорядне. Отже, в Україні йде переоцінка: стаціонарні ліжка залишають там, де вони виправдані (наприклад, центр при лікарні), але їхня реальна необхідність – індивідуальна. Якщо пацієнт місцевий і може приїздити щодня, тримати його у стаціонарі немає сенсу; якщо ж з віддаленого регіону або потребує цілодобового нагляду – центр має забезпечити ліжко. В планах розбудови системи UNBROKEN передбачено, наприклад, 106 стаціонарних реабілітаційних ліжок у новому корпусі​, бо у Львові бракує місць для постійного перебування пацієнтів. Таким чином, вимога наявності ліжок трансформується: держава більше не наполягає на стаціонарі в кожній майстерні, але підтримує створення потужних реабілітаційних стаціонарів там, де це доцільно.

Кадрове забезпечення: дефіцит фахівців, оплата праці, навчання

Дефіцит протезистів і реабілітологів: Повномасштабна війна різко підвищила попит на протезні послуги – за оцінками, понад 50 тисяч людей потребуватимуть протезування та складної реконструктивної допомоги​. Це загострило проблему браку кадрів. У профільних підприємствах України до 2022 року працювала обмежена кількість кваліфікованих протезистів-ортезистів (сертифікованих за старими програмами). Маючи в середньому ~95 протезів на одного протезиста щорічно виробництва​, галузь до війни справлялася з навантаженням. Але тепер кількість пацієнтів зросла в рази, особливо складних (міно-вибухові травми, ампутації верхніх кінцівок). Міністерство соціальної політики офіційно визнало нестачу кваліфікованих протезистів та ортезистів і необхідність терміново нарощувати їх число​.

Рівень оплати праці: Зарплати фахівців раніше були доволі низькими, особливо в держсекторі. Багато хто працював на ентузіазмі або поєднував із приватною практикою. За даними ринку праці, станом на початок 2023 року середня зарплата протезиста в Україні оцінювалась у 40–45 тис. грн на місяць (враховуючи і приватний сектор)​. Після початку війни оплата зросла через попит (на 20–30% в порівнянні з попереднім роком)​. Вакансії досвідчених протезистів у приватних клініках нині можуть пропонувати 50–70 тис. грн, залежно від кваліфікації​. Держава теж зробила крок: протезисти-ортезисти внесені до переліку критично важливих професій, що підлягають бронюванню від мобілізації, за умови зарплати не менше 20 тис. грн​. Це стимулює роботодавців підняти оплату щонайменше до цього рівня. Хоч зарплати медичних реабілітологів у лікарнях залишаються ближчими до середніх по країні (15–20 тис. грн), найкращі фахівці можуть отримувати додаткові грантові виплати або працювати консультантами в благодійних проєктах з вищим доходом.

Навчання і підвищення кваліфікації: Раніше в Україні не було повноцінної університетської програми підготовки клінічних протезистів за міжнародними стандартами – фахівців готували переважно на курсах при тому ж Харківському НДІ протезування або за кордоном. У 2023 році Мінсоцполітики спільно з ProtezHub розробили новий професійний стандарт професії “протезист/ортезист”, і в грудні 2023 цю професію офіційно внесено до Національного класифікатора​. Зараз спільно з МОН та МОЗ розробляється освітній стандарт – практично створюється нова освітня програма в українських вишах для підготовки протезистів за стандартами Міжнародного товариства протезування та ортезування (ISPO)​. Уже відомо, що навчання буде багаторівневе: рівень техніка, клінічного спеціаліста і науковця – схожий підхід описувала Українська правда​. Паралельно тривають численні курси підвищення кваліфікації: міжнародні виробники (Ottobock, Össur тощо) проводять тренінги для українських протезистів з нових технологій (наприклад, прямого протезування Direct Socket)​; фонди організовують навчально-практичні семінари для мультидисциплінарних команд – наприклад, курс для фізичних терапевтів і протезистів з післяампутаційної реабілітації (Добробут Academy, фонд Future for Ukraine)​. За підтримки USAID та інших донорів 13 досвідчених українських протезистів пройшли програму “Train the Trainer” за кордоном, щоб повернутися й навчати колег в Україні​. Також ініціативи на місцях: у 6 містах діють тренінгові центри для реабілітаційних команд, де практично навчають протезистів взаємодії з фізичними терапевтами і ерготерапевтами​. Сама галузь високо мотивована – опитування показують, що 70% протезистів бажають навчатися протезуванню рук з зовнішнім живленням, 88% – випробувати 3D-сканери та нові технології виготовлення гільз​.

Подолання дефіциту кадрів: Для швидкого розв’язання проблеми Україна також бронює ключових фахівців від призову (як згадано вище) і залучає іноземних спеціалістів для консультування. Деякі протезисти з-за кордону добровільно приїжджають допомагати (через програми LIKE Protez Foundation тощо). Урядовий комітет з соцполітики координує зусилля МОЗ, МОН, Мінсоц і Мінветеранів у цьому напрямі​. Зокрема, Мінветеранів опікується навчанням фахівців з ментального здоров’я, щоб паралельно закривати психологічні аспекти реабілітації ветеранів​. Отже, кадрова ситуація хоч і напружена, але вирішується комплексно: підвищення зарплат і престижу, запуск освітніх програм та міжнародна підтримка покликані збільшити кількість висококваліфікованих протезистів в найближчі роки. Уже сьогодні ця професія офіційно визнана критичною, що є важливим сигналом для молоді і спеціалістів.

Новітні методи дослідження ходи: динамічні лабораторії руху

Лабораторії аналізу ходи – це спеціалізовані комплекси, обладнані чутливими доріжками, камерами, датчиками руху і програмним забезпеченням, які дозволяють детально оцінити біомеханіку ходьби пацієнта. Вони фіксують кінематику (кутові рухи суглобів), кінетику (сили тиску на опору), м’язову активність тощо під час того, як людина ходить у протезі. Раніше такі технології були доступні лише за кордоном, але зараз їхня роль розуміють і в Україні. Сучасний протезний центр UNBROKEN у Львові при відкритті обладнав у себе повноцінну лабораторію ходьби​. Це перший подібний комплекс в українському держсекторі протезування: він дає змогу фахівцям об’єктивно налаштовувати протези під пацієнта. Наприклад, динамічна платформа може показати, що пацієнт більше навантажує здорову ногу – тоді протезист змінить вирівнювання протезу або ж реабілітолог підкоригує тренувальну програму. Комп’ютеризовані системи аналізу руху (такі як Gait Lab, BTS GaitLab, Motek GRAIL тощо) роблять процес оцінки об’єктивним і кількісним. Замість суб’єктивного “здалося, що кульгає” – лікар отримує конкретні графіки і цифри, наприклад, кут згинання коліна, тривалість опорної фази кроку, симетрію кроків.

Роль таких лабораторій особливо велика для складних випадків: пацієнтів з високими ампутаціями, з двосторонніми протезами, дітей, а також для спортсменів з протезами. Нові комп’ютерні системи дозволяють моделювати оптимальні параметри протезу. Деякі комплекси (як GRAIL) навіть поєднують бігову доріжку з віртуальною реальністю, щоб тренувати ходьбу в різних умовах. В Україні це лише починає впроваджуватися, але вже є кроки: окрім центру UNBROKEN, свою біомеханічну лабораторію має, наприклад, Інститут травматології та ортопедії НАМН України (займалася аналізом ходи у пацієнтів після ендопротезування суглобів)​. Цей досвід тепер переноситься і на ампутантів. Superhumans також планує оснастити свої центри (у Львові та майбутній у Харкові) системами об’єктивного аналізу рухів, щоб мати дані “до і після” реабілітації. Використання динамічних лабораторій допомагає підібрати найкращий тип стопи чи колінного модуля: скажімо, протестувати, як пацієнт ходить з різними варіантами, і вибрати той, де його хода найбільш наближена до норми. Окрім того, це інструмент наукових досліджень: на основі даних gait-lab українські фахівці можуть удосконалювати методики протезування, порівнювати різні технології, доводити ефективність тих чи інших рішень.

Загалом, сучасні комп’ютеризовані системи аналізу руху стають невід’ємною частиною реабілітаційних центрів світового рівня. Вони забезпечують мультидисциплінарний підхід: протезист, лікар реабілітолог і фізичний терапевт разом аналізують результат і корегують програму реабілітації. В Україні прикладом є новий протезний центр UNBROKEN, який заявляє відповідність усім міжнародним стандартам ортопедії і протезування саме завдяки наявності таких елементів, як лабораторія ходи​. Отже, новітні методи дослідження ходи вже застосовуються: це підвищує якість протезування, дозволяє тонко налаштовувати протези і прискорює адаптацію пацієнтів до штучних кінцівок. В майбутньому планується створити цілу мережу gait-лабораторій – принаймні у кожному регіональному центрі протезування, щоб максимальна кількість пацієнтів мала доступ до об’єктивної діагностики свого руху.

Міжнародний досвід фінансування протезних центрів (США, ЄС, Канада)

Світові моделі фінансування протезної допомоги різняться залежно від системи охорони здоров’я країни:

• США: У США немає державних протезних заводів; натомість працює ринок приватних клінік і компаній (Hanger Clinic, Össur, Ottobock та сотні дрібніших), які надають послуги протезування. Фінансування відбувається переважно через страхові виплати. Більшість цивільних пацієнтів отримують протези, оплачені приватною медичною страховкою або державною програмою Medicare/Medicaid. Страховики встановлюють свої ліміти і критерії (наприклад, протез з мікропроцесорним коліном покривається тільки активним пацієнтам певного рівня мобільності). Тому інколи пацієнти доплачують самостійно за більш просунуті моделі. Для ветеранів війни у США діє окрема державна система – Department of Veterans Affairs (VA). Це фактично аналог нашого Мінветеранів з власними госпіталями. VA має мережу реабілітаційних центрів і лабораторій протезування по всій країні, де ветерани можуть безкоштовно отримати найсучасніші протези за державний кошт. Фінансується VA із федерального бюджету напряму, і бюджет на протезування ветеранів США дуже великий. Наприклад, після воєн в Іраку та Афганістані було інвестовано сотні мільйонів доларів у протези для ветеранів – за рахунок бюджету оборони/ветеранських справ. Приватні фонди в США також відіграють роль: існують благодійні організації (Limbs for Life, Wounded Warrior Project), які фінансують протези тим, хто не охоплений страховкою або хоче більш дорогий протез. Проте системно основна модель – через страхові компанії чи державні виплати, а не пряме утримання протезних центрів державою. Протезні клініки США живуть на відшкодування за кожного пацієнта, подібно до наших приватних центрів з держпрограмою. Додатково, США багато інвестують у науку і інновації: фінансуються університетські лабораторії та стартапи, які розробляють нові високотехнологічні протези (біонічні руки, нейрокеровані протези тощо) – через гранти NIH, DARPA тощо. Цей досвід корисний Україні в частині страхової моделі: надалі, коли запрацює медичне страхування, частину протезування можна буде покривати страховими випадками, розвантаживши прямий держбюджет. Також США показують успіх спеціалізованих ветеранських програм – Україна вже створює аналог (через Мінветеранів) і варто перейняти практики VA щодо реабілітації і соціалізації ветеранів з ампутаціями.
• Європейський Союз: У більшості країн ЄС діє принцип універсального покриття медичних витрат, тож протезування фінансується або системою соціального страхування, або державними медичними службами. Німеччина – тут працюють обов’язкові медичні страховки (державні “Krankenkasse” чи приватні). Протез – це технічний засіб реабілітації, який оплачується страховкою згідно з індикаторами. Пацієнт звертається до ортопедичної компанії (у Німеччині багато приватних ортопедичних центрів, серед яких Ottobock має власні клініки). Компанія виставляє рахунок страховій – та оплачує згідно з затвердженими тарифами. Якщо пацієнту потрібна наддорога опція, яка не покривається, – різницю може доплатити Berufsgenossenschaft (якщо травма виробнича) або фонд соціальної допомоги. Велика Британія: тут національна служба здоров’я (NHS) забезпечує протезування через мережу центрів NHS Limb Centres. Це державні протезні центри, прикріплені до лікарень, де працюють протезисти, фізіотерапевти, психологи. NHS має стандарти, який рівень протеза кому видавати, але загалом пацієнти не платять нічого. Фінансування – з податків (бюджету). Франція, Італія, Іспанія – подібно, або через соцстрахування, або через державну медицину. Цікаво, що в Скандинавії (наприклад, Норвегія) існують державні ортопедичні центри високого класу, які одночасно є сервісними (надають повний спектр послуг від виготовлення до тренування ходьби)​, і фінансуються вони також через загальнодержавні страхові фонди. Отже, модель ЄС – це універсальне покриття витрат державою/страхом та мережа сертифікованих центрів, які отримують кошти за послуги. Більшість європейських країн вкладають значні гроші у реабілітаційну інфраструктуру: великі реабілітаційні лікарні, де протезування – одна з послуг. Наприклад, відомий центр Rehab Institute in Vienna (Австрія) або військовий реабілітаційний центр у Кобленці (Німеччина). ЄС також реалізує спільні програми – обмін фахівцями, уніфікація стандартів (через ISPO Europe). Для України цей досвід показує цінність інтеграції протезування в систему охорони здоров’я: бажано, щоб протезні бригади були частиною загальної реабілітації, а не окремо. А фінансування може йти за пацієнтом через страховий механізм, коли він з’явиться.
• Канада: Канадська система – щось середнє між європейською і американською. Охороною здоров’я керують провінції, і базові медичні послуги безкоштовні (через державну страховку Medicare), але протези не завжди повністю покриваються. У провінціях діють окремі програми Assistive Devices – наприклад, в Онтаріо ADP (Assistive Devices Program) оплачує до 75% вартості протеза, решту може оплатити або приватна страховка пацієнта, або ветеранська організація, або сам пацієнт. Водночас є давня організація War Amps (Асоціація ампутантів війни), яка ще після Першої світової взялася допомагати ветеранам, а тепер підтримує і дітей-ампутантів – забезпечує безкоштовно спортивні протези, табори для дітей тощо (фінансується благодійно). Протезні майстерні в Канаді переважно приватні (як і в США), сертифіковані Канадською радою протезистів. Їхні послуги оплачують згадані джерела. Для ветеранів – існує відомство Veterans Affairs Canada, яке покриває 100% витрат на протези ветеранам. Крім того, в кожному великому шпиталі є підрозділи протезування та ерготерапії, які фінансуються із лікарняного бюджету. Тобто Канада має змішану модель: часткове державне страхування + доплати або приватне страхування + благодійні фонди. Для України це схоже на нинішню ситуацію, тільки у нас держава покриває 100% для всіх інвалідів, але з обмеженням по ціні виробу. Канадський досвід може бути корисним у частині програм співоплати: коли держава і інші джерела спільно оплачують дорогі засоби. А також в плані регулювання професії – Канада має потужну систему сертифікації протезистів (через Canons of Prosthetics), аналогічну до стандартів ISPO, що ми тільки впроваджуємо.

Адаптація для України: Міжнародний досвід підказує кілька напрямів, як можна покращити фінансування українських центрів:

• Перехід до страхової моделі – з часом, коли запрацює медичне страхування або розшириться пакет НСЗУ, можна фінансувати протези через страхові механізми (як в ЄС, Канаді). Це б залучило додаткові кошти і зменшило навантаження на держбюджет.
• Спеціалізовані програми для ветеранів – продовжити розвивати окремий бюджет для протезування ветеранів (як у США), щоб гарантувати їм найкращі протези без затримок. Уже виділений 1 млрд грн – але його реалізацію треба вдосконалити (спрощення закупівель, залучення більше постачальників), аби кошти використовувалися швидше​.
• Підвищення граничних сум – орієнтуючись на європейські країни, поступово збільшувати максимальну суму, яку держава покриває за один протез, щоб зменшити потребу у волонтерських зборах​. Фактично Мінсоцполітики вже заявило, що планує переглянути граничні ціни з урахуванням розвитку технологій​.
• Державне співфінансування центрів – можна запозичити підхід Німеччини та Литви, коли держава (в т.ч. іноземні уряди) фінансує розбудову інфраструктури центрів, а операційну діяльність надалі ведуть самі центри. Так, за кошти Німеччини і Литви зараз будуються нові корпуси UNBROKEN​. Україна могла б закладати в бюджеті кошти на капітальні видатки для створення сучасних протезних майстерень у різних регіонах, можливо співфінансуючи їх з приватним сектором.
• Приватно-державні партнерства – залучати великих виробників (Ottobock, Össur) до відкриття виробництв компонентів в Україні з податковими пільгами. Це інвестиції, що можуть окупитися: зросте локалізація, створяться робочі місця, а деталі стануть дешевшими.
• Фокус на реабілітацію – європейська модель наголошує, що протез – це лише частина процесу, і основні інвестиції йдуть у реабілітаційні послуги (фізична терапія, профілактика ускладнень). Тому Україні потрібно збільшувати фінансування реабілітаційних пакетів НСЗУ, щоб пацієнт після отримання протезу міг безкоштовно пройти якісний курс відновлення. Наразі протезування фінансує Мінсоц, а реабілітацію – МОЗ, і важливо синхронізувати їх (на чому акцентували і парламентські слухання)​.
• Стипендії і навчання кадрів – як робить Литва, слід фінансувати навчання українських протезистів за кордоном або запросити іноземних тренерів в Україну. Це відносно невеликі кошти, які дадуть великий ефект (підготовка нових фахівців високого рівня). До прикладу, литовський уряд у рамках згаданого гранту фінансує стажування українських лікарів і реабілітологів у своїх клініках​. США через програми обмінів також можуть навчати наших спеціалістів – треба максимально використати такі можливості.

Грантові програми, донорські механізми та інвестиції для розвитку протезних центрів

На сьогодні Україна вже отримує безпрецедентну підтримку у сфері протезування від міжнародних донорів. Ось ключові механізми цієї підтримки та їх аналіз:

• Грантові програми міжнародних організацій: Великі гуманітарні організації надають цільові гранти на розвиток інфраструктури і послуг. Наприклад, Direct Relief виділив $1 млн на обладнання і навчання персоналу центру UNBROKEN​. Це дозволило закупити критично потрібні тренажери, апарати для механотерапії, протезні комплектуючі та профінансувати тренінги – тобто швидко підвищити якість допомоги. Подібні гранти надавав і Червоний Хрест (на ремонт приміщень, забезпечення витратними матеріалами). UNICEF та WHO також впроваджують програми допомоги: забезпечення колясками, протезами для дітей, навчання спеціалістів – через урядові канали або напряму лікарням. Аналіз: гранти великіх неприбуткових організацій часто закривають ті потреби, що не профінансовані урядом (сучасне обладнання, розхідники, навчання). Вони, як правило, разові або короткострокові, але можуть бути досить значними. Україна має продовжувати тісно співпрацювати з цими донорами, подавати якісні заявки на гранти (наприклад, на створення регіональних центрів протезування в інших містах). Також важливо відзвітувати ефективно за отримані кошти, щоб донори бачили результати і розширювали підтримку.
• Благодійні фонди та кампанії зборів: Українські та закордонні благодійні фонди організували численні кампанії збору коштів на протези. Зокрема, фонд Протезуємо (Protez Hub) акумулював пожертви від бізнесів і громадян, на які закуповує високовартісні компоненти (колінні модулі C-Leg, біонічні кисті) і передає їх пацієнтам через партнерські клініки. Є приклади, коли за один вечір аукціону у США для Superhumans зібрали сотні тисяч доларів. В Україні платформи dobro.ua, United24 теж спрямовували кошти на протезування: наприклад, через United24 у 2022–23 закуплено протези для понад 100 військових. Механізми: фонди зазвичай співпрацюють з виробниками – ті можуть надавати знижки чи навіть безкоштовно передавати продукцію для благодійних цілей. Кампанії на кшталт “Незламні” від Fishka+Mastercard зібрали 30 млн грн на протези українцям​. Інвестиції від бізнесу: деякі українські компанії інвестують в центри – наприклад, Ощадбанк повідомив, що його клієнти зібрали ~2 млн грн на Superhumans​. Це, по суті, меценатство, яке держава стимулює пільгами (пожертви на благодійність можна відносити на витрати). Аналіз: волонтерські збори дуже гнучкі і швидкі, але непередбачувані. В довгостроковій перспективі вони не можуть повністю фінансувати систему, однак залишаються критично важливими для індивідуальних випадків і запуску нових ініціатив. Завдяки їм, зокрема, профінансовано дорогі біонічні протези рук для багатьох військових, що дало поштовх розвитку цього напряму в Україні.
• Програми урядів інших країн: Деякі країни-партнери адресно фінансують створення центрів. Вже згадувалося, що уряд Німеччини (через BMZ/GIZ) вклав понад €1 млн у протезний цех UNBROKEN​, Литва – €5,6 млн у розбудову його реабілітаційного комплексу​, місто Гданськ (Польща) – 1 млн злотих на добудову поверхів центру (70 стаціонарних місць)​. Уряд Японії (через UNDP) передавав реабілітаційне обладнання українським шпиталям, яке теж використовується для пацієнтів з протезами (балансувальні системи, тренажери). США через USAID запустили проект із підтримки людей з інвалідністю, частина коштів якого йде на протези (в тому числі навчання протезистів). Аналіз: пряме фінансування від урядів – це, як правило, інфраструктурні проекти. Вони дуже цінні, бо дозволяють швидко збудувати/оснастити центри, що залишаться надовго. Україні слід і надалі ініціювати такі проекти: наприклад, звернутися до урядів країн G7 з пропозицією опікуватися створенням сучасних протезних центрів у різних регіонах (модель “патронату”). Міжнародна допомога на відбудову України цілком може включати компонент реабілітації – і деякі партнери вже заявляють про готовність фінансувати лікарні та реабцентри. Важливо мати готові плани цих центрів, щоб пропонувати їх до фінансування (Львів цьому гарний приклад).
• Інвестиції та кредити: Окрім грантів, є механізм пільгових кредитів чи страхування для тих, хто хоче інвестувати. Згаданий внесок DFC (США) – це саме політичне страхування інвестицій у Superhumans​. По суті, воно гарантує приватним донорам, що їхні гроші не зникнуть через війну. DFC також може надавати позики під низький процент для соціальних проектів. Для України це відкриває шлях, коли, наприклад, міжнародні фінансові установи кредитуватимуть створення протезного виробництва. Уряд вже залучає кредити ЄІБ, Світового банку на медицину – частину коштів можна спрямувати на розвиток протезної галузі (наприклад, створення центру протезування в Києві з нуля за кредит під держгарантії). Якщо ризики інвестора застраховані, знайдуться і приватні інвестори, готові будувати реабілітаційні клініки. Венчурні інвестиції теж можливі – у стартапи з розробки протезів (в Україні вже є кілька команд, що роблять недорогі біонічні руки). Їм потрібні кошти на R&D, і залучення венчурних фондів прискорить появу локальних інноваційних продуктів.

Підсумовуючи, поєднання різних джерел фінансування – оптимальний шлях для розбудови протезної сфери України. Державне фінансування забезпечує базу і гарантії отримання протезів для всіх, а гранти, донорські внески й інвестиції дозволяють зробити цю допомогу сучасною, швидкою та інноваційною. Вже зараз видно результати такого поєднання: українська система протезування, попри безпрецедентну кількість пацієнтів, вистояла і адаптувалася – черг на протези майже немає, більшість постраждалих забезпечені необхідними виробами​. З іншого боку, з’явилися нові центри світового рівня, яких раніше не було, – завдяки небайдужості світової спільноти. Урок міжнародного досвіду в тому, що інвестиції в протезування – це інвестиції в людський капітал: повернення людей до активного життя. Тому надалі важливо аргументовано залучати ще більше ресурсів у цю сферу, зокрема в рамках плану відновлення України. Якщо підтримувати заданий темп, Україна може перетворитися з країни-імпортера послуг протезування на регіональний центр експертизи – з власними технологіями, школою фахівців та навіть експортом протезів за кордон.